Любі друзі!
Наближається світле Великоднє свято! Розпочинаємо наш спільний проєкт під назвою:
" Великодні дива"!
А яке ж свято без пісні? Тож, починаємо вчити чудові Великодні пісні!
Свято наближається,
Радість нам несе,
Фарбами яскравими
Розквітає все.
Приспів:
Українську писанку
Знає увесь світ!
Великодні писанки,
Великодній цвіт!
З мамою за столиком
Ми чарівники:
Писанки розписуєм
Разом залюбки!
Приспів.
Розфарбуєм писанки
У весняний час,
Будуть гарні писанки
На столі у нас!
Приспів.
Дорогі учні!
Чи знаєте ви, кого називають поетом? Настав час дізнатися, адже сьогодні, 21 березня, відзначають День поезії. А поетом називають того, хто пише поезії, тобто вірші.
Впевнена, вам буде цікаво послухати поезію Ліни Костенко "Бузиновий цар"
А ще, пропоную вам, прочитати коротенькі поезії Ліни Костенко, списати одну з них, а особливо старанним учням, - рекомендую вивчити віршик, що найбільше сподобався.
Дорогі учні!
Сьогодні до нас завітала Пані Казка! Яка саме? Улюблена! Мені дуже цікаво знати, яку казочку найбільше любить кожен з вас. Тож, пропоную вам, мої хороші, намалювати свою улюблену казку, сфотографувати малюнок і надіслати його мені.
Якось каже дід бабусі: Замісила баба тісто От лежить пухкий плескачик Десь гуля Ганнуся, видно, |
Покотився, покотився по траві, мов коліща. Раптом зайчик-побігайчик зустрічає плескача. — Ну й плескачик золотистий! Мабуть, добрий ти на смак? — Ні, мене не можна їсти, я уславлений співак. „Я — плескачик, я гарячий, загорілий в мене бік. І від діда, і від баби, і від внучки я утік. Вирушаю мандрувати, погуляю досхочу і від тебе, від зайчати, зараз, зараз утечу!" Покотився, покотився по траві, мов коліща. Раптом вовк іде назустріч, зупиняє плескача. — Ой плескачику хороший! Зараз я тебе ковтну! — Ні, не їж. Послухай, прошу, як я пісню затягну: „Я — плескачик, я гарячий, загорілий в мене бік, я від діда баби, й внучки, і від зайчика утік. Вирушаю мандрувати, погуляю досхочу і від тебе, вовк зубатий, зараз, зараз утечу!" Покотився, покотився по траві, мов коліща. Ось іде ведмідь із лісу, зупиняє плескача. — Ну й плескачик запашистий! Я б тебе охоче з'їв! — Ні, мене не треба їсти, от послухай краще спів: „Я — плескачик, я гарячий, загорілий в мене бік, я від діда, баби й внучки, від зайчати й вовка втік! Вирушаю мандрувати, погуляю досхочу і від тебе, волохатий, зараз, зараз утечу!" Покотився, покотився по траві, мов коліща. Враз як вистрибне лисиця з-під куща до плискача. — Ну й плискачик! Що й казати! Запашний від тебе дух... — — Я умію ще й співати, в мене — голос, в мене — слух! — І почав співать плескачик: „Я гарячий, я добрячий, загорілий в мене бік. Я від діда, баби, внучки, і від вовка, і ведмедя, і від зайчика утік. І від тебе утечу я..." А лисичка каже враз: — Щось тебе я кепсько чую, заспівай-но в другий раз! Ти співаєш дуже дзвінко, в тебе й справді голос є! — А сама в цей час торбинку з-під ялинки дістає. Та хвалько цього не бачить, радий з успіху свого. Тільки вивів: „Я — плескачик..," А лисичка — хап його! І незчувся, як в торбинці опинився наш співець! І лисичка по стежинці в ліс побігла навпростець. А в ліску мала Ганнуся недалечко від тих місць лісовую грушу трусить і грушки солодкі їсть. Загорілись в лиски очі,— мабуть, груші ті смачні! — Ой, — говорить, — їсти хочу! Дай-но, дівчинко, й мені! Бачить дівчинка: лисиця, витівниця лісова! А на спинці у торбинці щось ворушиться й співа: „Я — плескачик, я гарячий, загорілий в мене бік. Втік від діда, баби й внучки, від лисиці я не втік!.." — Що ж, — Ганнуся каже, — миттю натрушу тобі грушок. Стань-но ближче та під віття підставляй свій лантушок! Розв'язала лиска торбу, а плескачик з неї — плиг! Та як кинеться моторно прямо дівчинці до ніг. — Ой рятуй мене, Ганнусю! Нагулявсь я досхочу. Я додому повернуся, більш нізащо не втечу! Засоромлена лисиця заховалась під кущем. А Ганнуся до бабусі повернулась з плескачем.  |
